Велику роль у житті Володимира Гнатюка відігравала Гуцульщина, зокрема село Криворівня. В цю прекрасну закутину в горах щороку приїжджав він лікувати грудну недугу і, безумовно, працювати. Саме Гнатюк привабив сюди Івана Франка, Гната Хоткевича, Михайла Коцюбинського, Михайла Грушевського . Тут відпочивали Леся Українка, Ольга Кобилянська, Климент Квітка, Фотій Красицький, Олександр Олесь, Іван Труш та багато інших.

Окрасою музею є гуцульська кераміка, різьблені дерев’яні речі, ткацькі вироби, вишивки, писанки, топірці, старовинна оздоблена металом тобівка.

Збереглись унікальні фотографії з Криворівні: ось Володимир Гнатюку барвистому гуцульському одязі зі своєю родиною та знайомими. Син Юрій, Дружина Олена, дочка Ірина, В. Гнатюк, Дочка Олександра . Криворівня 1910р.

Гнат Хоткевич(1877-1938рр.) На початку 1906 року Г. Хоткевич, уникаючи арешту за політичну діяльність, емігрує на Галичину, де досить швидко „удомашнюється”, налагоджує товариські стосунки з Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, та іншими діячами літератури, науки і культури. Завдяки Володимиру Гнатюку Гнат Хоткевич написав прекрасну повість „Камінна душа”.

Експозиція другої кімнати присвячена ткацтву. Тут представлені знаряддя для обробки льону, прядіння, ткацтва, зразки народного одягу та домотканих виробів, зокрема домоткані рушники батькової роботи.

Від лірника Якова Златарського – Москвина із села Жизномир Володимир Гнатюк записав майже 4 десятки «лірницьких» пісень, молитов детальний опис життя мандрівничих співаків додавши до них ще лірницькі пісні своєї мами (СОН БОГОРОДИЦІ, ПРО СИРІТКУ) та деяких інших співаків . Він підготував їх до друку з детальною вступною розвідкою про лірників та їх репертуар. І цю працю дав І. Франкові прочитати. Франко передав її на обговорення на засіданні Філологічної комісію НТШ . По обговоренню працю молодого студента було вирішено опублікувати в ЕТНОГРАФІЧНОМУ ЗБІРНИКУ «ЛІРНИКИ».

Рiдний Велеснiв зачарував малого Володимира казками про звiрiв, що вміють розмовляти, полонив тужливою піснею. Тут він навчився розумної і незрадливоï любові до рідної України.

В тяжкі часи прийшов він на світ. Село перебивалося в нестатках. Бiдував разом з односельцями і сiльський дяк – батько Володимира.

«Найповажнішою» установою тут була корчма, а школа ледве животіла. Коли Володимир закінчив її, батьки віддали його на науку до Бучача – в народну школу і гімназію. Місто це залишило глибокий слід в душі хлопця.

3 шкільних та гімназійних свідоцтв видно, що найкращі успіхи Володимир мав зі словесності.

У 1883 р. він, учень третього класу народної школи, знав близько 100 довгих казок, багато пісень, переказів та анекдотів.

Та крім захоплення фольклором була ще нужда. «Мої життєві обставини складалися все так, що поза годинами шкільними мусив я заробляти на життя вже від першого класу в гімназії», – писав згодом Гнатюк. Але ніщо вже не могло заглушити інтересу до життя і творчостi рiдного народу.

В Станіславі (нині Івано-Франківськ) Володимир Гнатюк навчався у вищій гімназії.

Тут Гнатюк знайомиться з майбутньою своєю дружиною Оленою Майковською та продовжує збирати народні пісні, хоч, як сам висловлювався, «очевидно не мав іще свідомості їх ваги для науки».

Як науковець В.Гнатюк сформувався уже в роки навчання у Львівському університеті – під впливом Івана Франка, з яким щиро заприятелював, та Михайла Грушевського, який був його викладачем.

Етнографічна експозиція музею побудована так, аби частково ознайомити відвідувачів з побутом місцевого населення та відтворити інтер’єр української хати ХІХ-ХХ століть (часів Гнатюкового дитинства).Експонати, які тут представлені, зібрані від початку створення музею та дають уявлення про життя та побут селян.

___

Музей Володимира Гнатюка

Неподалік міста Монастириська, у мальовничому закутку Тернопільщини, розкинулось незвичайної краси село Велеснiв. Історія Велеснева – це частка iсторiї землі української, що віками виборювала волю. Перша письмова згадка про нього датується 1454 р. Отже, село є одним із найдавніших у краï.

Велеснiв відомий і тим, що тут народився вчений iз світовим ім’ям, академік ВУАН Володимир Михайлович Гнатюк.

У 1961 році Остап Черемшинський в часописі "Вільне життя", прочитав статтю Петра Медведика "Академік Гнатюк", присвячену 90-річчю від дня народження вченого, що була опублікована в рубриці "Наші земляки". Яка була проілюстрована унікальною світлиною, на якій сфотографувалися 1905 року у Львові Михайло Коцюбинський, Іван Франко і Володимир Гнатюк.

З 1961 року Остап Степанович розпочав листування з академіями наук України, Росії, Болгарії, Польщі, Чехо-Словаччини; архівами та науковими установами Києва, Львова, Тернополя, Праги і Братислави, Варшави і Кракова, Москви і Ленінграда, звідки потоком надходили все нові й нові унікальні та оригінальні матеріали й експонати для музею вченого у Велесневі.

Співпрацювали з організаторами музею автор першої монографії про В.Гнатюка киянин Михайло Яценко та відомий український Гнатюкознавець із Словаччини Микола Мушинка. Багато цінних порад дав Гнатюків приятель чеський украïнiст Франтішек Главачек, польський вчений Станіслав Тадеуш

Грабовський, болгарський вчений, академік Петро Атанасов. Надходили унікальні матеріали та експонати про Володимира Гнатюка від Лесі – дочки Володимира Гнатюка, онуки вченого – Лялі-Христини, Ірини – дочки Михайла Коцюбинського, Тараса – сина Івана Франка, композиторів Миколи – сина Філарета Колесси, Станіслава Людкевича, Семена та Кирила – синів Василя Стефаника, Платоніди – дружини Гната Хоткевича, Наталії Семанюк – дружини Марка Черемшини, чеха Франтішека Главачека – друга Володимира Гнатюка, Юрія Тобілевича – онука Івана Карпенка-Карого, Тимофія і Нестора – онуків Тимотея Бордуляка, академіка Івана Крип’якевича, письменника Михайла Рудницького, Остапа – сина Миколи Лисенка, Івана Боднара – шваґра Володимира Гнатюка та інших. Оригінальні документи, фотографії та особисті речі вченого, безцiннi фольклорні збірники 3. Доленги-Ходаковського та Ф. Бодянського передали його родичi зi Львова – вчитель-пенсіонер Iван Боднар та його дочка з

чоловіком - подружжя Смольських (Оксана Іванівна та Григорій Степанович – відомий художник).

Дуже посприяла створенню музею та виданню книг про Гнатюка його дочка Олександра Піснячевська, яка здавна жила у Франції.

У вересні 1964 року за проектом голови місцевого колгоспу Лева Мацюка розпочалося будівництво приміщення для музею, яке закінчилося у вересні 1967-го року. 31 травня 1969 року було урочисто відкрито музей Володимира Гнатюка.

Експозиція музею Володимира Гнатюка складена на основі зібраних матеріалів та унікальних експонатів, її оформляли київські художники-декоратори Ірина Левитська та Юрій Кисличенко.

У вестибюлі встановлено художньо-меморальну дошку роботи львівського скульптора Б. Романця з барельефом В.Гнатка і викарбуваними словами І. Франка: «В.Гнатюк, феноменально щасливий збирач усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорiвняв ні один».

Музей Володимира Гнатюка

Велеснiв відомий і тим, що тут народився вчений iз світовим ім’ям, академік ВУАН Володимир Михайлович Гнатюк.

Знайомлячись із статтею, Черемшинський прочитав про те, що Володимир Гнатюк народився в селі Велесневі Монастириського району на Тернопільщині. Той день став початком великої події, Остап Черемшинський почав збирати матеріали про Володимира Гнатюка. З 1961 року Остап Степанович розпочав листування з академіями наук України, Росії, Болгарії, Польщі, Чехо-Словаччини; архівами та науковими установами Києва, Львова, Тернополя, Праги і Братислави, Варшави і Кракова, Москви і Ленінграда, звідки потоком надходили все нові й нові унікальні та оригінальні матеріали й експонати для музею вченого у Велесневі.

У вестибюлі встановлено художньо-меморальну дошку роботи львівського скульптора Б. Романця з барельефом В. Гнатка і викарбуваними словами І. Франка: «В. Гнатюк, феноменально щасливий збирач усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорiвняв ні один».