№ 2. Солярне зображення на кам’яній плитці. Винники–Лазки.

Фрагмент кам’яної плитки, що, можливо, відображає календарно-обрядові уявлення тогочасного населення, знайдено під час досліджень багатошарового поселення в урочищі Лазки поблизу Винників. З однієї сторони заглиблений орнамент нагадує сонечко. Від двох концентричних дуг відходять промені. У центральній частині нанесені дві округлі ямочки. На протилежній стороні заглиблені лінії складають композиційний мотив у вигляді місяця з трьома паралельними горизонтальними лініями, що відходять від нього та п’ятьма вертикальними лініями і такою ж кількістю ямок. Пелещишин М. А., автор досліджень, відносив цей предмет до племен культури лінійно-стрічкової кераміки (VI – початок V тис. до н. е.).

Гральна кістка шашкового типу

Наші предки знали кілька видів азартних ігор, проте гра в кості була, мабуть, найпоширенішою серед них. Головним її атрибутом є так звані гральні кубики, які ще прийнято називати гральними костями.

Гральні кості слугували не тільки приладдям для гри, а використовувались під час ворожінь та жеребкувань, виконуючи, таким чином, ритуальну та гральну функцію.

Не оминув інтерес до таких забав і жителів середньовічного Львова. Гральний інвентар складає нечисельну групу знахідок, відомих з археологічних досліджень середмістя Львова.

Одна з гральних фішок знайдена під час розкопок на пл. Міцкевича, 10 у 1999 році, що проводилися працівниками НДЦ «Рятівна археологічна служба» Інституту археології НАН України. Дно її пласке, квадратне в основі, верх пірамідальний. На гранях розміщені циркульні кола-відмітки, що символізують значення цін. На кожній із трьох граней викарбуване значення 3, четверта ж грань частково ушкоджена, проте збережено дві циркульні відмітки. По контурах знахідки присутні заглиблені лінії, що пересікають одна одну. Предмет завдовжки 2,6 см, завширшки 2,7 см і завтовшки 0,3/0,8 см.

На підставі стратиграфії дослідженого об’єкту гральна кістка хронологічно відноситься до XV–XVI ст.

(Стрілецький А. (2016). Настільні ігри в середньовічному Львові (за знахідками з археологічних досліджень). Львівський археологічний вісник, 3, 107–112; Милян Т., Лазурко О., Шніцар М., Войтович Н., Шишак В. (2011). Скарби підземного Львова. Каталог археологічних знахідок із досліджень Рятівної археологічної служби у середмісті Львова. Львів, 103, 212)

Монети, празькі гроші

Наймасовішою датованою категорією нумізматичних знахідок ХІV–ХV ст. є празькі гроші. Празькі гроші – срібні грошові одиниці нового зразка і ґатунку, карбовані з незначними перервами в 1300–1547 рр., стали ознакою економічного розвитку європейських країн на кілька століть. На аверсі вони мали зображення чеської корони і подвійний круговий напис «WENCEZLAVS SECVNDVS» на внутрішньому колі та «DIE GRATIA REX BOEMIE» – на зовнішньому. На реверсі був зображений чеський лев і круговий напис «GROSSI PRAGENSES». Протягом всього періоду карбування празькі гроші зберігали однаковий вигляд, змінювалися лише імена королів: Вацлав II (1300–1305), Ян I Люксембурзький (1310–1346), Карл I (1346–1378), Вацлав IV (1378–1419), Георгій Подебрад (1458–1471), Владислав II (1471–1516), Людовік II (1516–1526), Фердінанд I (1526–1564), а також дрібні деталі, якість та вага монет.

Празькі гроші розповсюджені на території усієї Центрально-Східної Європи. Відомі знахідки з території Італії, Нідерландів, Скандинавії та Вірменії. Хронологія, шляхи надходження та особливості використання цієї «валюти Центральної Європи» доби Середньовіччя в різних регіонах мали свої особливості.

Їхню появу в Україні дослідники датують з різницею до ста років: від початку ХІV до початку ХV ст. Хронологія пов’язується з головними шляхами надходження чеського срібла: південнозахідним (через південно-східну Польщу і Червону Русь), північно-східним (через Чернігівську землю) і північно-західним (через Литву).

За відсутності власних копалень дорогоцінних металів чеське срібло, безумовно, слугувало найважливішим елементом міждержавних стосунків, що мало значний вплив на динаміку монетного обігу в українських землях.

До 1533 р. празькі гроші не містять дат, і основними хронологічними ознаками на монетах, в межах правління того чи іншого короля, постають деталі корони і лева, розділові знаки між словами легенди, форма та розміри літер, вага і проба монет. Багато дослідників звертають увагу на пріоритет саме метрологічних показників, вважаючи їх об’єктивними критеріями в датуванні випусків празьких грошів.

Празькі гроші використовують як опорний елемент у побудові хронологічних схем української кераміки ХІV–ХV ст. та інших речей.

(Козубовський Г. (2010). Празькі гроші ХІV–ХV ст. з археологічних пам’яток України. Археологія, 4, 60–69.)

Навісний циліндричний дверний замок

Цей замок має циліндричний корпус з тонкої залізної пластини. Один короткий кінець має один або кілька отворів, призначених для ніжки скоби з пружинами захисту. Інший кінець закритий. Корпус замка має поздовжню перфорацію. Зверху розташована вузька щілина, яка на закритому кінці закінчується поперечним отвором (замочною щілиною).

У заблокованому стані ніжка дужки з пружинами вставляється в короткий кінець корпусу, тоді як інша ніжка знаходиться у вузькій конічній трубці, прикріпленій до нижньої частини корпусу. Щоб відкрити замок, ключ вставляється в замкову щілину у верхній частині корпусу, а потім протягується через щілину, яка стискає пружини, щоб можна було зняти дужку.

Як свідчать археологічні знахідки, замки і ключі в епоху Київської Русі (Х–ХІІ ст.) набули широкого застосування.

Серед великої кількості професій, які існували в Русі, писемні джерела засвідчують професію "замочника". Причому ремесло це було почесним і вельми вигідним. Більшість замків мала циліндричну форму з висувною дужкою, яка одним кінцем заходила в циліндр, а другим – в доповнюючу приковку на циліндрі. Вони замикалися і відмикалися знизу ключами, в більшості складного малюнку і конструкції. Виготовлення таких замків потребувало великої майстерності.

Свинцеві пломби з князівськими тамгами

Про використання свинцевих пломб у грошовому обігу Київської Русі ми дізнаємося з опису подорожей арабського мандрівника Абу Хаміда ал-Гарнаті (1080–1170 рр.). Абу Хамід розповідає, що в якості грошей на Русі використовувались шкури білок у в’язці по 18 штук, які опечатані свинцевими пломбами із «зображенням царя» (в цьому випадку можна говорити про князівський знак, тамгу). Одна в’язка еквівалентна срібному дирхему. Опечатування вартувало однієї шкури.

Князівська тамга карбувалась на лицьовій стороні пломби і вказувала на її легітимність і приналежність конкретному князю. Різноманітні знаки і символи на зворотній стороні пломб пов’язуються з особами з князівського оточення, різноманітними цивільними і церковними інституціями. Саме вони безпосередньо отримували плату за опечатування (одну шкуру з дев’ятнадцяти), як винагороду за службу князю чи засоби для власного утримання.

Правдоподібно, князівська канцелярія видавала кожному з таких суб’єктів пломбіратор (пломбір) з його персональним знаком на одній стороні і символом князя на іншій.

(Анохин В. (2012). Свинцовые пломбы великого княжества Киевского (Х–ХІІІ вв.). Киев, 64 с.)

Фрагмент залізного меча XIII–XIV ст. з с. Зубків на Львівщині

У 2017 році у с. Зубків Червоноградського району Львівської області на орному полі місцевими мешканцями виявлено фрагмент меча.

Загальна довжина знахідки становить 352 мм, вага – 930 г. Зберігся фрагмент клинка з руків’ям (частиною меча, змонтованої на хвостовику, яка складається з хрестовини, черену та верхів’я). Хрестовина завдовжки 230 мм. Вона пряма, квадратна у поперечному перетині і завтовшки 10 мм. Збережена частина клинка завдовжки 160 мм. Верхів’я дископодібне, доволі масивне.

Виходячи з розмірів руків’я, меч належить до одноручних, ймовірно типу ХІІІb (за Е. Окшотом). На вцілілій частині клинка простежується діл завширшки до 20 мм, який, можливо, доходив до половини клинка. Подібні мечі мають клинок завдовжки близько 800 мм, досить плоский і тонкий, леза йдуть паралельно один до одного, трохи звужуючись до добре вираженого вістря. У поперечному перетині клинок лінзоподібний. Такий тип мечів був у вжитку від 1240 до 1350 рр. і застосовувався для завдавання рубально-колольних ударів, що було безпосередньо пов’язане з розвитком захисного обладунку.

Отже, період побутування знайденого в с. Зубків меча можна окреслити XIII–XIV ст.

(Гринчишин Б. (2018). Нова знахідка меча на Сокальщині. Львівський археологічний вісник, 4, 123–124.)

Іграшки-свистунці з розкопок у Львові на пл. Св. Теодора, 10 у 2002–2004 рр.

Глиняні іграшки відомі ще з давніх часів. Вироблялися вони і в XVI–XVIІI ст. Насамперед, це іграшки-свистунці, які виготовлялися з світлої глини у вигляді тварин, найчастіше птахів. Прикрашалися вони розписом червоно-брунатною фарбою або вкривалися зеленою чи жовто-брунатною поливою. Ліпили їх ручним способом. Тулуб був порожнім. Після закінчення роботи в ньому робили один або кілька отворів для видування повітря.

(Виногродська Л. (1997). До історії керамічного та скляного виробництва на Україні у XVII–XVIII ст. Археологія, 2, 135.)

Бронзовий казан. Могильник Карів-І, поховання № 2.

Бронзовий казан з досліджень поховання № 2 на могильнику Карів-І слугував поховальною урною. Таке використання дорогоцінної металевої посудини певним чином вказує на соціальний статус похованої особи.

Бронзові казани оздоблені атташами у вигляді чоловічих погрудь є дуже рідкісною знахідкою на території Європейського Барбарикуму. Окрім з екземпляра з Карова, на сьогодні відомі ще дві подібні посудини з Мушова на Моравії в Чехії і Чарнувка на польському Помор’ї.

Атташі передають зображення чоловіків з германського племені свебів з характерною зачіскою у вигляді вузла. Ці племена були описані римським істориком Корнелієм Тацитом.

В археологічній науці поховання з таким багатим інвентарем вважають «князівськими». Можливо, в похованні 2 могильника Карів-І знайшов спокій один з вождів германського племені.

Заввишки казан приблизно 21 см. Діаметр черевця (денця) 34 см.

Бронзові ножиці для свічок.

Ножиці шарнірні для свічок XVIII ст. З’єднані розклепаним з обох сторін цвяшком. Петлі округлі. На лезах розміщена напівциліндрична коробка в які після обтинання потрапляв ґніт. Завдовжки 8 см. Знайдені під час досліджень на пл. Міцкевича, 10 у 1999 р.

(Милян Т., Лазурко О., Шніцар М., Войтович Н., Шишак В. (2011). Скарби підземного Львова. Каталог археологічних знахідок із досліджень Рятівної археологічної служби у середмісті Львова. Львів, 94, 181.

Бронзові підвіски-лунниці. Знахідки з території Львівщини.

Прикраси-обереги у формі півмісяця з кінчиками донизу називаються «лунницями». Вони є одними з найпоширеніших елементів жіночого вбрання. Лунниця завжди мала форму неповного місяця, який ототожнювали з дією зародження життя.

Орієнтовно з Х–ХІІ ст. лунниця завоювала широку популярність серед слов'янських культур. Як і всі слов'янські обереги, лунницю залучали до спеціальних ритуалів, що посилював її дію.

Бронзові та олов’яні предмети культового призначення. Випадкові знахідки. Львівщина.

Бронзова фігурка чоловіка у позі сидячи з досліджень Рятівної археологічної служби знайдена на пам’ятці Малі Підліски-6 на Львівщини. Вона виконана схематично та підкреслена окремими деталями за допомогою вдавлень та насічок на готовому виробі. Загальні розміри становлять 5,8 см заввишки, 1,8 см завширшки (розведені руки), тулуб завтовшки 0,3 см, голова – 0,5 см.

Передає зображення кельтського божества. Часто, такі фігурки використовувалися як елемент домашнього святилища. Датування: ІІІ ст. до. н. е.

Глиняні скарбнички XVIII ст.

Серед керамічних виробів побутового призначення виділяється група скарбничок грушевидної форми. Знахідки цих предметів відомі з досліджень на вул. Федорова, 22–26 і вул. Сербській, 3–7а у 2009 р. Вони заввишки не більше 7 см і діаметром до 5 см. У верхній частині скарбнички мають циліндричний видовжений виступ та прямокутний отвір; денце пласке.

Двоскладові свинцеві пломби.

Свинцева пломба XVI–XVII ст. з досліджень у середмісті Львова на вул. Валовій, 15 у 2003 році. Округлої форми, складається з двох частин, якій у верхній частині з’єднані вушком. Лицева сторона: у подвійній рельєфній рамці зображено цифру «4», на нижній видовженій частині цифри накарбовано літеру «S». Діаметр 2,3 см, завтовшки 0,6 см.

Свинцева пломба, що датується XVIІ–поч. XVIIІ ст. Складається з двох частин, з’єднаних вушком. Лицева сторона: в центрі зображення відкритої корони, двох пташок та віночка, по колу напис «FIDELITE ET CONSTANCE», по периметру обідок у вигляді паралельних насічок. Зворотна сторона: різні за величиною та в різних напрямках цифри «4650, 129, 4» і кілька знаків. Завдовжки 4,0 см, завширшки 3,1 см, завтовшки 0,7 см. Знайдена в культурному шарі під час досліджень на вул. Валовій, 15 у 2003 р.

Причини появи пломбування товарів пов’язані зі встановленням контролю над якістю продукції за умов торговельної конкуренції. За правилами, товар обов'язково мав бути опломбований. Цей спосіб забезпечував його збереження. Кожне місто мало свої особливості процедури пломбування товарів. Знахідки свинцевих пломб традиційно пов’язуються з виробництвом і експортом тканин. На жаль, у писемних джерелах містяться лише короткі згадки про опечатування тканин і товарів. В цьому випадку археологічні знахідки стають першочерговим джерелом для досліджень торгівельних зв’язків українських міст у пізньому середньовіччі, зокрема Львова.

Слід зазначити, що навіть настільки непоказні аксесуари торгового обладнання як свинцеві пломби можуть багато розповісти про економічні зв'язки і про виробників товарів, що ввозилися до нашого регіону.

Для всіх пам’яток черняхівської культури культоровизначальним і об’єднуючим покажчиком виступає гончарний (кружальний) посуд сірого кольору, виконаний в єдиному стилі з певним набором форм – так звана кераміка «черняхівського типу». В меншій мірі користувалися ліпним посудом (зробленим без гончарного кола).

Оскільки черняхівська культура виникла на стику античного і варварського світів, окремі типи її посуду мають різні генетичні витоки. У своїй основі черняхівські гончарні горщики, миски і піфоси майже без змін повторюють форми, що масово вироблялися в майстернях дунайських провінцій Римської імперії. У багатьох формах глеків можна впізнати римські прототипи. В інших типах глеків, у кухлях, різних типах ваз місцеві майстри розвивали в гончарній техніці «етнографічні» форми вельбарських або пшеворських взірців. Гончарний посуд також має певні регіональні особливості, що пояснюються впливами інших культур та розвитком місцевих ремісничих шкіл. Наприклад, чітку локалізацію має посуд селищ верхів’їв Дністра та Західного Бугу (із слов’янським населенням).

Не підлягає сумніву, що черняхівська технологія гончарного виробництва разом з основними формами станкової кераміки була запозичена ззовні. Виробництво черняхівської гончарної кераміки починається без будь-яких перехідних етапів одразу на високому рівні, що можна пояснити тільки безпосередньою участю в процесі провінційних майстрів-професіоналів.

Разом із занепадом черняхівської культури масове виробництво гончарного посуду на землях сучасної України надовго зникає і відновлюється вже на нових традиціях за доби становлення Давньої Русі.

(Магомедов Б. (2002). Кераміка племен черняхівської культури. В Давня кераміка України : археологічні джерела та реконструкції (с. 193–215). Київ.)

Залізний меч Х ст. з багатою оздобою руків’я («Меч вікінга»).

Меч із тисячолітньою історією був знайдений на території Львівської області і нелегально вивезений за межі України. Естонські митники затримали його на перетині кордону з Росією. Зусиллями багатьох небайдужих людей знахідку повернули нашій державі.

Процес руйнації залізних предметів зазвичай відбувається одразу ж після вилучення із землі. Зміна кліматичних умов, перепади температурно-вологісного режиму спровокували активізацію корозійного процесу. Меч передали для проведення консерваційно-реставраційних заходів у науково-дослідний відділ реставрації творів з металу Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Основними завданнями реставратора Віктора Голуба були розкриття інкрустованої поверхні ефеса, стабілізація, укріплення та консервація основи меча. Розкриття інкрустації здійснювалося виключно під мікроскопом. Процес роботи був кропітким та тривалим.

Унікальний артефакт кінця X ст., названий «Мечем вікінга», має неабиякі масивні, інкрустовані сріблом, деталі ефеса. Він декорований прямими та косими хрестами, скандинавською плетінкою та ланцюгами в техніці черні. У прямих хрестах збереглися незначні залишки мінералізованої міді з дрібними фрагментами золота. Прямий хрест з давніх часів був символом сонця, косий хрест – воїнської доблесті, а ланцюги – влади. Меч, імовірно, був прикрашений срібним крученим дротом між роздільними деталями навершя та всередині отворів косих хрестів. Можливо, було обплетене дротом і руків’я.

Клинок невеликий, усього 68 см, дещо зігнутий. Його кінець, імовірно, загострили пізніше, бо в мечів X століття як рублячої зброї були заокруглені кінці клинків.

На те, що меч використовували впродовж тривалого часу, указують характерні втрати срібного оздоблення, потерті випуклі частини ефеса, утрачений дріт та золочені хрести. Таке дорогоцінне оздоблення, масивні пропорції та використання символіки свідчать про те, що меч належав представникові військової еліти.

Залізні елементи щита (умбон та ручка), наконечник дротика, пряжка та пінцет. Малашівці, Тернопільська обл. ІІІ ст. н. е.

Серед елементів захисного спорядження в похованнях пшеворської культури найчастішими знахідками є залізні умбони – центральна частина щита. У щиті прорізували круглий отвір, що розташовувався якраз за руків'ям, закривали його ззовні умбоном. Таким чином, у центрі внутрішньої поверхні щита утворювалася заглибина, у якій поміщалася рука, що тримала щит. Півсферична або конусоподібна форма умбона дозволяла істотно послабляти удари супротивника: спрямовані на центр щита, вони зісковзували з міцного умбона та відхилялися убік, втрачаючи свою енергію.

Умбон також міг слугувати додатковим засобом ураження, ударним елементом у рукопашній сутичці. Це, особливо, стосується умбонів з високим довгим шипом.

Знахідка з одиночного поховання в Малашівцях на Тернопільщині сильно пошкоджена і деформована. На його поверхні наявна неординарна ознака – прокол лінзоподібної форми завдовжки 1,1 см від стріли або метального дротика, що може свідчити про його безпосереднє використання у бою.

Керамічний посуд – характерна риса культури лійчастого посуду (далі КЛП).

Він, також, до певної міри дає уявлення про духовне надбання цього населення. Характеризується плоскодонністю та лійчастою формою горловини.

Окремі посудини мають на шийці два або чотири невеликих вушка з горизонтальними отворами. Форма більшості горщиків біконічна, тулуб округлий. Великі посудини прикрашені здебільшого у верхній частині рядами коротких вдавлень. Є вироби з низькою, потовщеною шийкою, орнаментованою ямками, відтисками штампа, косими лініями, а також невеликі посудини з роздутим тулубом та валиком у формі комірця на горловині. Деякі з них на чотирьох ніжках. Глибокі кубки вирізняються своєрідною формою, вони розширені в нижній частині, з високо піднятою над краєм ручкою. Ручки подібних виробів моделювалися двояко: одні – стилізованим зображенням барана, інші у вигляді роздвоєних фігурок тварин.

Складний світ духовних уявлень носіїв КЛП певною мірою розкриває мистецтво. Центральне місце у віруваннях належало культу барана. Про це свідчать численні його зображення на ручках глиняних посудин. Вшанування цієї тварини вважається етнографічною особливістю КЛП, оскільки в інших ранньоземлеробських народів Європи культ барана не набув помітного вираження.

Велика рогата худоба також відігравала значну роль в культі, проте фігур-ки цих тварин трапляються значно рідше. На посуді інколи виліплювали роги, що були імітацією цих тварини. Як зображення місяця інколи трактуються вуха типу ansa Lunata.

В уявленнях носіїв КЛП сплелися два ідейні напрямки – південний, пов’язаний із культом родючості, атрибутами якого були домашні тварини, життєдайне сонце, а також північний – культ водойм, грому, блискавки.

(Охріменко Г. (2015). Духовна культура первісного населення : навч. посіб., Луцьк, 58–66)

Керамічні денця з клеймами. Гринчук, Хмельницька обл.

Рельєфні знаки на денцях давньоруського посуду – так зв. гончарні клейма – знані віддавна. Їх наносили в процесі формування горщика на ручному гончарному крузі з підставкою на якій вирізано клеймо. Вони з’явилися наприкінці X ст. саме з появою ручного гончарного круга, масово їх наносили в XI ст., а в XII – першій половині XIII ст. вони трапляються значно рідше.

Призначення клейм до кінця не зрозуміле. Думки дослідників в трактуванні призначення і символізму клейм різняться. Існує кілька припущень стосовно цього питання:

- знаки гончарів

- магічними символами-оберегами, що мали захищати продукцію гончара

- клейма у вигляді тризубів пов’язують з вотчинним ремеслом

- засіб кількісної оцінки об’єму горщика, який виступав своєрідною мірою для збору продуктової ренти

Останнім часом з’явилося нове тлумачення смислового змісту клейм, яке пов’язується з релігійним світосприйняттям давньоруського населення. Автори стверджують, що посуд з клеймами використовували в релігійні свята, при здійсненні певних ритуалів.

(Возний І. (2010). Типологія клейм та орнаментація горщиків з території між Верхнім Сіретом і Середнім Дністром (Х–перша половина ХІІІ ст.). Археологія, 4, 31–45.)

Керамічні посудини. Висоцько.

Ритуальний посуд надає особливого колориту висоцькій культурі (ХІ/Х – VII ст. до н. е.). Він використовувався в якості поховального інвентаря. Загалом небіжчику ставили кілька мініатюрних посудинок – горщечки, миски, черпачки, здвоєні чи строєні, інколи фігурні (стопа, птах) посудинки. Виготовлені вони недбало, зате строкато орнаментовані.

(Залізняк Л. (ред.). (2005). Археологія України: курс лекцій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Київ.)

Кухлі з поливою з досліджень середмістя Львова.

Кухлі, кубки і чарки з’являються в західних областях у XV–XVI ст. Кухлі, як правило, робилися зі світлої глини і мають тонкі, розширені догори стінки і одну ручку. Бувають різних розмірів – від великих до зовсім маленьких. Парадні кухлі заможної шляхти та старшини прикрашалися по тулубу витонченими рельєфними розетками та наліпами, що імітували скляні вироби. З кінця XVII–XVIII ст. кухлі розписуються червоно-брунатною фарбою, а полив’яні, з витонченим орнаментом, використовуються лише заможними верствами населення. Такий посуд у XVII–XVIII ст. часто використовувався у шинках.

(Виногродська Л. (1997). До історії керамічного та скляного виробництва на Україні у XVII–XVIII ст. Археологія, 2, 129–140.)

Навесні 2005 року у фонди Музею передано скарб з 35 предметів із бронзи і білого металу, випадково знайдених на центральній площадці городища поблизу села Підгородище (раніше Перемишлянського району Львівської області).

Скарб складається з трьох шийних гривен, двох діадем, 27 браслетів, одного бруска (заготовки), дзеркала та прикраси у вигляді кільця з потрійного ланцюга. Перелічені вироби виготовлені в основному із бронзи і лише три браслети, шийна гривна та дві спіралеподібні прикраси на потрійному ланцюгу – із білого металу (ймовірно срібла).

Цього ж року до Музею було передано два біметалічні ножі і бронзову пластину (фалар).

Предмети зі скарбу зустрічаються на території Центральної і Південно-Східної Європи в гальштатський (VIII – V ст. до н. е.) і латенський (V – I ст. до н. е.) періоди. Візуальні аналогії скарбу вказують на його приналежність до пізньогальштатської–ранньолатенської доби.

Накладка із зображенням королівської особи.

Ажурна пілігримська накладка, що передає зображення королівської особи з відкритою короною верхи на коні. Зважаючи на збережені два петельчасті вушка можна припустити, що вона пришивалась до одягу. Вилита із свинцево-олов’яного сплаву. Заввишки 5,3 см і завтовшки 0,15 см.

Знайдена в культурному шарі під час досліджень Рятівної археологічної служби на пл. Міцкевича, 10 у 1999 р. Датується XV ст.

Поховальний інвентар. Кошилівці, Тернопільська обл. Кінець І ст. до н. е. – середина І ст. н. е.

Супровідний інвентар з поховання пшеворської культури поблизу села Кошилівці на Тернопільщині. Датування: середина І ст. до н. е. – початок І ст. н. е. Складається з ритуально зігнутого меча з залізними елементами його піхов та чотирьох ножів, умбона щита, двох шпор, ножиць, залізної фібули, елементів питного рогу. В контексті хронології – це одна з найраніших пам’яток пшеворської культури на території України.

Поховальна пам’ятка у Кошилівцях в свідчить, що у середині І ст. до н. е. на територію Верхнього та Середнього Подністер’я і далі на Схід починають проникати групи озброєних воїнів-вершників. Це підтверджується і відкриттям пам’яток у Гриневі, а також в Мутині на Посейм’ї. Проте, питання причини і мети таких рейдів залишається відкритим.

Ритуально пошкоджені залізні мечі та кам’яні диски – «камені життя». Новий Яричів. ІІІ ст. н. е.

Дископодібні кам’яні «намистини» білого кольору, знайдені в одному з поховань могильника пшеворської культури поблизу Нового Яричева неподалік Львова. Такі предмети знаходять у могилах воїнів і здебільшого розташовані біля мечів (кріпилися до рукояті або піхов). Функціональне призначення цих предметів залишається дискусійним. На нашу думку, найбільш переконливим є припущення про використання їх у якості амулетів, що, подібно до згадуваних у скандинавських сагах «каменів життя», мали б магічно заліковувати отримані у боях рани.

Подібні знахідки відомі з комплексів священних болотних місць і багатьох поховальних пам’яток зі зброєю з території Північної та Центральної Європи (Baekkegärd, Nydam (Данія), Eken, Snartemo (Норвегія), Basel-Kleinhüningen (Швейцарія), Altenerding, Bordesholm, Thorsberger Moor (Німеччина), Taurаpilis (Литва), Jakuszowice, Prusewo, Żerniki Wielkie (Польща), Blučina (Чехія) та ін.

Фрагмент дерев’яної мостової літописного Звенигорода.

Дерев’яну забудову ранньосередньовічного часу на Західній Україні вперше було відкрито у 1982 р. ЇЇ залишки зафіксовано у межах північно-східного пригорода літописного Звенигорода (ур. За Хмільником). Дослідження, що тривали понад десять років (1982–1994), проводилися відомим археологом Ігорем Свєшніковим. Впродовж цього періоду розкопано поверхню площею 2865 м², де відкрито мостову на відрізку 90 м та 63 споруди, що залягали обабіч від неї у шести будівельних ярусах.

Дослідження цієї ділянки дали змогу окреслити лінію дороги, яка пролягала через увесь північно-східний пригород і провадила до городища – тобто до північних в’їзних воріт укріпленого окольного города.

Рештки дороги зберіглися у вигляді поздовжніх дубових колод, перекритих поперечним настилом з плах і колод, що залягали під стерильним шаром торф’янистого чорнозему. У конструкції дороги стверджено існування трьох будівельних горизонтів і четвертого ремонтного ярусу. З точки зору конструкції та параметрів, найцікавішим є верхній ярус. Його характерною ознакою є виразна розподільча смуга, частково зазначена ще у середньому ярусі. Вона дозволяла регулювати рух у протилежних напрямках. Загальна ширина дороги сягала 6,70 м, з яких ширина проїжджої частини сягала 3,55 м із розширеними хідниками завширшки 1,42–1,73 м.

Застосовані у Звенигороді технічні прийоми побудови дороги засвідчують, що вона належала до інженерних споруд складної конструкції, що послідовно вдосконалювалась. При цьому наявність інновацій, зафіксованих у верхньому ярусі дороги, засвідчує розвиток технічної думки і інженерної інтуїції місцевих будівничих, що формувалась із врахуванням локальних особливостей і традицій. Узагальнюючи, слід зазначити, що за різновидами конструктивних прийомів побудови та параметрами звенигородська дорога суттєво відрізняється від досі відомих мостових, відкритих в інших давньоруських містах.

(Гупало В. (2015). Дерев’яне зодчество Звенигорода на Білці у кінці ХІ – першій половині ХІІІ ст. Вісник інституту археології Львівського університету, 10, 77–99; Гупало В. (2014). Звенигород і Звенигородська земля у ХІ–ХІІІ століттях (соціоісторична реконструкція). Львів, 532 с.)

Фрагменти скляних браслетів, бронзові натільні хрести та енколпіони (складані нагрудні хрести). Випадкові знахідки.

Енколпіон – нагрудний хрест-складень княжої доби. Вперше з'явився на Русі у X ст. – в період поширення християнства. Складається з двох з’єднаних шарніром пустотілих частин здебільше хрестоподібної форми. На відміну від натільного хреста, носився поверх одягу. В Київській Русі енколпіони носили представники князівсько-боярської аристократії, ченці, паломники до святих місць. Монополію на його виготовлення мали київські майстри. Головною сюжетно-композиційною рисою цих сакральних виробів є зображення Христа з вигравіюваними ликами святих. Ці зображення сприймалися як вище заступництво для його власника, як оберіг від усіх можливих нещасть і хвороб. Для віруючого такий хрест-оберіг набував важливого значення у зв'язку зі змістом його пустотілої частини, яку можна було наповнити особливо шанованими речами (земля, шматок дерева, мощі святих та інші християнські реліквії), звідки і ще одна назва – релікварій.

Чорнодимлена кераміка з досліджень середмістя Львова.

Відомо, що кераміка є наймасовішим археологічним матеріалом і саме вона дає змогу археологам простежити хронологію археологічних шарів і зміни в матеріальній культурі того чи іншого періоду. Це стосується і кераміки XIV–XVII ст., яка ілюструє зміни у часі ремісничих традицій, потреб і побуту широких мас населення, а також здобуття національних рис в матеріальній культурі України, що набуває розквіту у другій половині XVII–XVIII ст.

Завдяки появі швидкообертового гончарного круга і збільшенню потреб населення у побутовому посуді, у XVI–XVIII ст. значно розширюється асортимент керамічних виробів, проте основною гончарною формою залишається горщик.

Посуд в цей час виготовлявся червоноглиняним, світлоглиняним та мореним (задимленим). Останній використовувався найчастіше.

Прикладом цього є масовий керамічний матеріал з досліджень середмістя Львова. Наприклад, велика кількість горщиків з однією ручкою знайдена під час розкопок на вул. Федорова, 22–26 і вул. Сербській 3–7а.

Процес виготовлення такого посуду виглядав наступним чином. Готову форму закладали у двоярусні печі-горни круглої або грушоподібної форми. В устя печі закладалися дрова, верхня камера заповнювалася готовими виробами. Після їхнього закладення отвір закривався і кераміка випалювалася. Темно-сірий або чорний колір виробів досягався шляхом закривання димоходу на деякий час, внаслідок чого камера заповнювалася димом.

№ 2. Скляні келихи. Могильник Карів-І, поховання № 2.

Скляні келихи становили частину інвентаря поховання № 2 Карівського могильника. Келихи вирізняються тонкими стінками і прозорим склом, що є ознакою високої майстерності ремісників Римської імперії. Їхній тулуб прикрашений овальними шліфами.

Знахідки подібних келихів на північ від кодонів Римської імперії є дуже рідкісними, а колір і товщина скла та орнамент вказують на ексклюзивність таких виробів.

№ 3. Антропоморфна і зооморфна пластика. Блищанка-Горби. Образотворче мистецтво трипільської культури майже цілковито складалося з мобільних об’єктів, виготовлених із керамічної маси. Серед них переважають антропо- і зооморфні фігурки – теракоти. У гліптиці Трипілля панував умовно-схематичний стиль творчості.

Для кожного хронологічного етапу трипільської культури характерна своя конфігурація рис глиняних фігурок.

Для раннього періоду канонічною була приземкувата безрука жінка з невеликим грудьми, широкими стегнами і загостреним шпичаком замість голови.

На середньому етапі канон образів зміщується в бік стрункішої фігури та перенесення максимальної ширини на плечі, з більшою увагою до голови.

На зламі середнього–початку пізнього етапів утверджується більш реалістичний стиль. За кращими зразками цього стилю можна вивчати навіть антропологічний тип трипільського населення (вірменоїдний, східносередземноморський).

Заключний період позначено новим сплеском схематизації жіночого образу. Водночас, з’являється низка образі жінок поважного віку, що сидять. Позначено навіть поділ за віком: дівчина, мати, бабуся.

Чоловічі фігурки проходять у мистецтві Трипілля другим планом. Десятки чоловічих образів буквально губляться на тлі тисяч жіночих статуеток.

Зооморфні статуетки значно поступаються антропоморфним. У пластиці спостерігається абсолютне переважання домашніх тварин над дикими. Їх масово використовували для оформлення домашніх вівтарів.

(Залізняк Л. (ред.). (2005). Археологія України: курс лекцій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Київ.)

№ 4. Могильник Карів-І, поховання № 1..

Ліпний глиняний дзбан з гостроконечною ручкою знайдено у похованні № 1 могильника Карів-І. Його опуклий тулуб прикрашений скісними вертикальними канелюрами, а в ручці зроблений наскрізний отвір.

Наближені зразки зрідка трапляються у комплексах пшеворської культури на території Польщі. Близькі за формою дзбанки також відомі з Нижньої Австрії на лівому березі Дунаю, заселеної в ранньоримський час квадами – германськими племенами свебського культурного кола. Натомість географія поширення глечиків з наскрізними отворами в ручках є досить широкою і визначається, здебільшого, північними областями Центральної та Північною Європою, заселених в цей час германськими племенами.

Призначення таких посудин залишається дискусійним. Більшість дослідників схильні вважати, що дзбани з наскрізними отворами в ручках та опуклою формою тулуба використовувалися для виготовлення і споживання алкоголю.

№ 6, 7. Фрагменти червонолакової чаші. Могильник Карів-І, поховання № 1.

Фрагмент червонолакової чаші типу «Terra Sigillata» з рельєфним аплікативним орнаментом, що передає зображення сцен з античного міфу про бога Діоніса.

Центральною фігурою композиції є сам Діоніс (римський Бахус). Можна спостерігати динаміку в зображенні, зважаючи на те, що права нога виставлена вперед, а ліва залишається позаду. Ліва рука бога піднята уверх, в правій – тримає тирс (дерев’яний посох обвитий плющем і шишкою на кінці). Тіло покрите шкурою тварини (лев або вовк). На голові вінок з плюща. Фігура Діоніса більша за інші, що підкреслює його статус бога.

Ліворуч від Діоніса зображений Сатир з довгим кучерявим волоссям з-під якого проглядаються ріжки. Накидка закриває лише верхню частину тіла. Голова ледь повернута ліворуч. В правій руці він тримає кілька гілок плюща, у лівій – три чаші. Ноги фігури ніби виростають з-під землі.

Праворуч від божества зображений Сілен – вихователь Діоніса. Сілен був першим послідовником бога вина і тому займав почесне місце в його свиті. Його також зображували як найбільш п’яного учасника ходи, часто до такої міри, що його доводилося нести іншим або на везти спині осла.

Увесь фрагмент посудини прикрашений рослинним орнаментом, що передає стилізоване зображення дикого плюща. Можна спостерігати детально окреслені листки, що повністю розкрилися і такі, що з’єднані в пучок (суцвіття). Один з фрагментів цієї аплікації зображує ягоди рослини.

Складна техніка виготовлення чаші говорить її походження з римських провінційних майстерень, можливо з малоазійського міста Пергамон.

№ 7. Вироби з бронзи: шпильки, перстені, браслет і намистина. Епоха бронзи.

Окуляроподібна підвіска знайдена в культурному шарі могильника Карів-І. Вона складається з трьох елементів – до однієї більшої підвіски прикріплено дві менші. Кожен з елементів зроблений із круглого у перерізі дроту діаметром 0,3 см, який скручений у спіраль. Менші елементи прикріплені до більшого прямокутною у перерізі пластиною. Обидві спіралі у кожному з елементів з’єднані між собою дужкою, яка розширюється доверху. Співвідношення ширини і висоти кожного із елементів: більшого – 7,4х3,6 см; менших – 3,1х2,4 см.

Особливість цих прикрас полягає в їхній широкій хронології та приналежності багатьом археологічним культурам. О. А. Єгорейченко виділяє п’ять хронологічних етапів побутування цих підвісок: 1) друга половина ІІІ – ІІ тис. до н. е.; 2) третя чверть ІІ тис. до н. е.; 3) остання чверть ІІ – середина І тис. до н. е.; 4) друга половина І тис. до н. е. – перша половина І тис. н. е.; 5) перша половина І тис. н. е. – початок ІІ тис. н. е.

Підвіску з Карова, очевидно, слід віднести до третього хронологічного етапу і пов’язати з населенням ранньоскіфського часу. матеріали цих спільнот представлені на пам’ятці виробами з бронзи, кераміки і кременю. зважаючи на наявність матеріалів груп ранньоскіфського часу і її певні конструктивні особливості.

Поява окуляроподібних підвісок на території Українського Прикарпаття і Волині датується першою половиною ІІ тис. до н. е. Бронзові та мідні прикраси такого типу набувають поширення в ареалі розселення культур епохи бронзи.

№ 9. Знахідки з бронзоливарної майстерні пам’ятки Гончарівка і поселення Грушів.

Залишки бронзоливарної майстерні відкриті біля села Гончарівка Львівської області. Розташовувалась вона неподалік від поселення пізнього етапу висоцької культури (VII ст. до н. е.). Ця знахідка ще раз підтверджує роботу мандрівних ливарників у ранньому залізному віці. Це невелика піщана дюна, на якій було зібрано підйомний матеріал у вигляді відходів ливарного ремесла. Відсутність культурного шару, решток майстерні або окремих плавильних печей дозволяє тлумачити цю пам’ятку як тимчасовий пункт, на якому короткий проміжок часу працювали ремісники, можливо обслуговуючи населення навколишніх землеробських поселень. У сукупності із наведеними даними про випадкові знахідки ливарних форм висловлено припущення про існування постійного маршруту пересування мандрівних ливарників від ремісничих центрів Подніпров’я до джерел мідної сировини в Карпатах і на Балканах.

Гончарівська тимчасова майстерня була складовою напрямку, який з’єднував придніпровські ремісничі центри ранньоскіфського часу і карпатські мідні родовища, що дозволяє припустити існування постійно діючого торгівельного шляху, яким з балкано-карпатських родовищ поступала мідна сировина до скіфських ливарників.

(Ільчишин В., Ольговський С. (2021). Тимчасовий пункт ливарного ремесла на Львівщині і деякі питання металообробки в ранньому залізному віці. Сіверщина в історії України, 14, 102 –104.)

№ 9. Кам’яна плитка із зображенням дерева життя. Винники–вул. І. Липи.

Кам’яна плитка, розмірами 5,2х4х1,8 см, із зображенням рослини (стовбур і п’ять гілок-відростків) у вигляді світового (космічного) дерева життя. Це образ певної універсальної концепції, яка визначала упродовж довготривалого часу модель світу у сприйманні більшості людських колективів планети.

(Сало Б., Чорний А., Назар І. (2010). Рятівні археологічні дослідження багатошарового поселення Винники-вул. І. Липи у 2010 році. Наукові студії: збірник наукових праць, 4, 196–214; Конопля В. (2005). Нова інтерпретація матеріалів середнього культурно-хронологічного горизонту поселення Винники-Лазки. Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині, 9, 248–256.)

№1. Бронзові та залізні фібули черняхівської культури. Знахідки з території Львівщини. ІІІ–IV ст. н. е.

Фібули є однією з найчисленнішою категорією пам’яток черняхівської культури. Вони несуть інформації найрізноманітнішого характеру – технологічного, культурно-етнічного, історичного та ін. А тому важко переоцінити важливість цієї категорії знахідок.

Ці застібки одягу виготовлялися в основному з мідного сплаву (бронзи, латуні) шляхом відливання у формах, рідше із заліза. Зустрічаються екземпляри зі срібла. Дуже рідкісними є фібули, покриті золотою фольгою.

Значна частина форм фібул черняхівської культури походить з території римських провінцій. Деякі виготовлялися на місцях.

(Петраускас О. (2010). Фібули «воїнського типу» черняхівської культури (за матеріалами пам’яток України). Археологія і давня історії України, 2, 192.)

LOREM IPSUM

The Arcona 340, is a 34’1” monohull sailboat designed by Stefan Qviberg. She was built by Arcona Yachts.

Arcona 340's Performances:

Upwind sail area to displacementi: 26.25

Downwind sail area to displacementi: 45.91

Displacement-Length ratio (DLR)i: 156

Ballast ratioi: 37 %

Hull speedi: 7.60 knots

Arcona 340's Auxiliary engine

Engine(s): 1

Engine type: Inboard engine

Engine: 20 HP

Fuel type: Diesel

Fuel tank capacity: 26.4 gal

Arcona 340's Accommodation

Cabin(s): 2

Berth(s) (min/max): 4 / 6

Head(s): 1

Fresh water tank capacity: 34.3 gal

Water heater capacity: 5.3 gal

Holding tank capacity: 13.2 gal

Arcona uses resin infusion to create a light, strong hull and deck comprised of multiaxial rovings and vinylester resin with a Divinycell core. A galvanized steel framework in the base of the hull carries the loads generated by the rig and keel. All bulkheads are laminated to the hull and deck. The keel is a lead bulb bolted onto an epoxy-coated cast-iron fin. The keel-stepped mast is by Seldén. Standing rigging is wire.

A nearly plumb bow and a fairly abrupt reverse transom both look sharp and maximize the boat’s sailing length. End-boom sheeting with traveler and mainsheet controls immediately forward of the helm—right where they belong—show this is a boat that means business on the racecourse.

This is quite simply a nice boat, a sailor’s boat. Its quality construction, styling and many practical seagoing design features result in a smart and make for a fast, comfortable ride underway.

$178,000